Весільний координатор? А навіщо це мені? Ч.1

У січні минулого (2013) року я почала підробляти асистентом відеографа у Києві. Ми ходили на весілля, я допомогала йому з апаратурою, виставляла освітлення, знімала на другу відеокамеру чи фотографувала. В цілому, робота важка, але емоції, отримані в процесі, - нереально круті: спостерігаєш, як народжується нова сім'я, як хвилюються батьки наречених, як змінюються молодята... 

І ось, відвідавши кілька київських весіллів, я помітила таку річ: весілля - одна з найкращих миттєвостей життя, принаймні для дівчини, а отже, пройти цей день має на ура, просто ідеально, щоб наречена повністю відчула - вона в центрі уваги, це її день, вона здійснює важливий крок у житті, завтра вже такого не буде, треба насолодитися теперішнім моментом наповну; а в реальності все було так, що за один день ми (всі, хто був на весіллі): 

- фарбуємо й одягаємо наречену, її маму, ще кількох жіночок з найближчого оточення, потім знімаємо на відео/фото молоду у сукні, з дружкою, сестрами, батьками..., а тим часом: кожні 2 хвилини хтось телефонує, прибігають ніким не контрольовані діти і лізуть невчасно у кадр, заходять до кімнати родичі, які шукають штани/шкарпетки/краватку/фен/заколки/квіти на авто/ шампанске/о, а де нєвєста/ ітд;

- чекаємо на нареченого, який завжди запізнюється і встигає до РАГСу кілька разів посваритися з усіма, так наче він навіть більше хвилюється, ніж наречена;

- їдемо до РАГСу - чекаємо півгодини своєї черги (хоча ж приїхали-то вчасно), за кілька хвилин заходимо, знімаємо реєстрацію - і потрапляємо у лапи відеографів/фотографів РАГСу, хлопців з голубами та іншимим персонажами, які взагалі не знаю, звідки беруться;

- через поле, через гай - себто, через увесь Київ, із заторами і зупинками працівниками охорони порядку, прямуємо до цікавих місць, щоб зробити пам'ятні відео й фото, як-то кажуть, на природі; там також завжди море народу, наречені вже заморені, гості вже п'яні, повний хаос, який ми згодом (часу на ці зйомки завжди бракує) веземо до ресторану;

- в ресторанах наших досі панує совковий дух: текстиль нікудишній, офіціанти грублять, освітлення - що в погребі... А ще коли тамада починає нести повну нісенітницю, чи не знає імен присутніх, чи в результаті сам напивається в хлам...

І доки не дійде до роздачі торту гостям, наречених та їхніх батьків увесь час дьоргають: треба ж слідкувати, щоб гості всі прибули вчасно і за адресою, щоб для них місце було за столами і прибори; щоб вчасно привезли торти, караваї, алкоголь, салют і тд; щоб відвезли додому тих, хто має піти раніше, ніж закінчаться веселощі. Коротше, винуватці свята набирають на сбее стільки обов'язків, щоб вже за півдня стомлюються до неможливості, а попереду ж іще танці...

І наречена, виходить, аж ніяк не почувається особливою у свій день, тому що ніяке шампанське вже не приглушує її нервовий тік і хвилювання.

Питання: а чи варто тоді цю ковдру перетягувати на себе, якщо ти виходиш заміж вперше і востаннє, не зовсім розумієшся в питаннях організації свята і хочеш провести його, як королева, а не як прислуга? Чи не краще звернутися до фахівців і віддати всі справи у їхні руки?